"Каждый жрёт свой бутерброд" (вело, Крым, август-сентябрь 2013)
Маршрут: г.Симферополь – Симферопольское водохранилище – с.Ивановка – Долгоруковская яйла – Зуйские леса - Бураган – с.Межгорье – Караби яйла – с.Пчелиное – с.Красноселовка / с.Приветное – г. Чурлах-Сырт – с.Морское – Кутлакская долина – пос.Новый Свет – г.Судак – Меганом - Бугас / Лисья бухта – с.Щебетовка ( радиалка на хр.Туар-Алан) – Феодосия.
Дальнейшее повествование будет на украинском по нескольким причинам, хотя русский для меня - привычный и родной язык... да и отчет писался изначально на русском, а уже на этапе верстки пришла мысль его перевести, что по ходу чтения, наверное, многие заметят. Во-первых, сменил язык повествования чтобы указать, во время описываемой поездки полуостров еще считался украинским - этакая временная привязка. Во-вторых, хотелось бы показать, что для тех, кому интересна суть отчета, не важно на каком языке идет повествование. В третьих, как-то показать, что после... оккупации Крыма, только добавилось проблем и вопросов для поездки на "солнечный полуостров", при этом без всяких реальных улучшений или каких других бонусов. И тут нет речи про срач на предмет, Киев или Москва имеют больше прав на Крым, так как это все глупо звучит, если поднимать историю полуострова за несколько тысячелетий (краткая подборка народов, населявших Крым последние тысячелетия ). Все просто - пока Крым был украинским, вопросы поездки касались только свободных билетов, и не надо было думать о том, что значиться в прописке, какие цвета носишь... да вплоть какие знаки на машине, велосипеде, рюкзаке. Поэтому, решил сделать отчет на украинском. Кому такие объяснения все равно не подходят, могу предложить ответить самим себе, как это так получалось, что в 13-14м столетии в Крыму почти два столетия более-менее спокойно без войн и кровопролитий сосуществовали христианское княжество Феодоро и Крымское ханство Золотой Орды. Кому тогда принадлежал Крым? Р) Тот, кто знает ответ, поймет причину моего выбора языка изложения. ;)
Перш ніж переходити до розповіді про саму подорож треба все-таки вказати на чинники, які визначили: маршрут, формат походу .. навіть трохи його терміни. Перш за все, кінець серпня - початок вересня в Криму дуже полюбляю через різке зменшення кількості матрасників, тепле море, комфортну температуру для катання, фрукти-овочі ... Маючи можливість вільно визначати час відпустки, пропускати "оксамитовий сезон" дуже шкода. До 2013-му у мене залишилося вже не так багато місцин в Криму, які ще не відвідував. У червні не вийшло через дощі відвідати Зуйські ліси, а також ще поганенько знав район північніше Щебетовки. От і був привід розвідати та за одне захопити останні дні літа, що минало. Так і вималювався маршрут, що простягнувся від Сімфа на Долгоруковку, далі Зуйські ліси - Карабі, далі зрозуміло - море та узбережжя до Щебетовки, звідки вже влаштовувати радіальні поїздки - Туар-Алан теж давно збирався подивитися.
Висловлю вдячність Podaliriy за докладний опис цікавинок Зуйських лісів та за координати господарів в Міжгір'ї, у яких було приємно зупинитися. Загалом, поради від Podaliriy дуже допомогли при підготовці маршруту, за що їй велике, навіть ВЕЛИЧЕЗНЕ «ДЯКУЮ».
Загалом, в кінці липня, навіть ще не зібравши компанію, вже купив квиток до Криму на «довгі вихідні» Дня незалежності, поки вони були. При цьому якось зовсім в автономку їхати не хотілося, а була думка реалізувати "активний матрац". Тобто взяти мінімум речей: де буде зручно - ночувати під тентом, де ні - знімати житло. Але ближче до дати старту якось друзі та знайомі не виявляли особливого бажання їхати за задуманим форматом. Довелося розмістити заявку на туристичних форумах, і спутника знайшов. Але Артем вільних квитки на мій потяг вже не застав, довелося здавати свій квиток і пересувати старт на пізніший термін. А на День незалежності сходив з друзями на байдах. Артем виявився «сироїд», так що вже в плані харчування ми опинилися незалежні один від одного, підсумок - кожен готував свою розкладку.
Раз поїздка посунулась у часі, вирішив випробувати новий формат завантаження речей. Внутрішньо-і на-рамна сумки вже стали стандартним атрибутом, а ось баул з багажником став викликати сумніви у виправданості його використання. Рюкзак з багажником у мене важить майже 2,5 кг, а використовуються для перевезення 4-5 кг ваги. У цій подорожі виходило навіть менше. Ось і засів за швейну машинку заради підсідельної сумки під об'єм до 10л. Вирішив не замовляти готовий варіант такої сумки «fast-n-light» з Києва. Причин декілька. Були деякі сумніви, чи витримає фірмова сумка з однією тільки стропою кріплення карст на Карабі . Ще й на майбутнє були думки пошити більш великий варіант –то й хотілося відпрацювати деякі ідеї на пробному варіанті. Загалом, головне, хоч і часу пішло набагато більше, ніж розраховував. До старту закінчив, але на повноцінне випробування не вистачило часу, це потім позначалося в поході. Загалом, детальніше про нову сумку розповім насамкінець звіту.
Подорож до Криму почалася майже за класикою - "з корабля на бал". Тільки повернувся з походу на байдарках, розпакував один баул, і тут же запаковував сумки для велопоходу. Уже всі, напевно, призабули, а саме в той останній вівторок серпня 2013 року літо і закінчилося - різко похолодшало та зарядив нудний осінній дощик, під яким ще довелося іздити на базар за різними дрібницями. Буквально за півтори години до відправлення потяга закінчив доробляти нову підсідельну сумку, закидав в неї речі та з залишком часу 50 хвилин до відправлення стартував з дому. Їхати взагалі-то 12 км, а тут дощ зовсім припустив...
Мало не спізнився, але за 10 хвилин до відправлення підлітаю до вагона, розібрав ровера, закинув у вагон - поїхали. Уже в потягу з'ясовую, що Артем взяв із собою свій намет на одну людину, причина ж - бо я збираюся повертатися через тиждень, а він, може, затримається. Значить, мені спати самому під тентом від намету для двох... Хм, виходить ми тепер з ним практично повністю автономні один від іншого.. Та й ладно, але тепер остаточно сформувався формату походу - "кожен їсть свій бутерброд".
День 1. 28.08.2013. Середа.
Виїхавши з вокзалу, зазирнули до АТБ докупити, що не встигли вдома. Якраз коло магазина, коли міняв лінзи на прозорі, у моїх окулярів лопається оправа ... ось такий початок подорожі. Тут же в супермаркеті купив клею та й, приклеївши лінзу до розірваної дужці, «полагодив» очки, тільки ось тепер одна сторона стала «незмінною». Далі покрутили крізь сутінки світанку вгору за течією Салгира.
На дамбі Сімферопольского водосховища.
Так неспішно доїхали на плато Неаполя Скіфського. Дочекалися світанку, поснідали. Як стало вже світло, спустилися назад в долину Селгіра, об'їхали дамбу і покотили вздовж берега водосховища до «Дендропарку Печенкина», що давно цікавив мене. Хоча схоже, кінець літа не найкращий час для його відвідин - листя пожухло від спеки - хоча різні дерева ніби, а так нічого особливого, хоча ми не кидали велосипеди не залазили глибше в посадку. Артем для себе знайшов більш цікавий об'єкт - лісові горіхи, якими і заправився на місці. Далі поїхали в пологий підйом в бік с.Строгановка. По дорозі підняли метрах в 20 від себе косулю, що заночувала край дороги, та не чекала таких ранніх гостей. Зайці теж декілька разів з'являлися в межах зору . Тут більше здивувало, що до Сімферополя було не так вже й далеко, а зустріли диких звірів.
За Строганівкою польовою дорогою поїхали до підніжжя Долгоруковкі. Швидко вже приїхали до Іванівка, де зробили другий сніданок - перед підйомом на яйлу підкріпилися всякими смаколиками з магазину. Далі покрутили в стірчак, вже знайомий мені по подорожі 2010-го року . Власне, зараз відмінностей було мало, хіба їхалося може, трохи легше - адже початок подорожі, повні сил, та й вага поклажі менше ніби.
Пам'ятник "партизанському аеродрому"
О десятій вже були біля пам'ятника партизанам в кінці підйому на Долгоруковку. Коротке обговорення вибору варіанта руху, і вперед. Через півгодини вже були коло місця розташування партизанського Аеродрому. Зробили пару фотографій і покрутили далі (а насправді навіть трохи назад) по Долгоруковській яйлі.
Долгоруковська яйла
Ще через якийсь час доїхали до Кургану Слави. Ще одна фотосесія з його вершини та й поїхали в бік туристичної стоянки.
Краевиди з Курчану Слави.
11.20-14.20. Обід на т/с біля Кургану Слави. Тут збігали на джерело, повалялися після прийому їжі в тіні дикої груші, що періодично скидає свіжі плоди. Навіть трохи ніби покуняли. Відпочивши поїхали униз з яйли через Зуйські ліси. Дорога виявилася цілком проїзна з вантажем, більшість розвилок зрозумілі - або явний відворот вбік або перехід на паралельний шлях.
"Зуйські ліси"
Менше години дороги і ми приїхали на поляни під Бураганом з черговим пам'ятником партизанам. Зупинилися, «почитали» мапу, більш-менш розібралися і покрутили тепер у підйом на Буруган.
Плато Буруган
15.50-16.20. Бігали без велосипедів на пологу верхівку Бурагана. Красиво! Захотілося сюди потрапити в золоту осінь, коли навколо листяний ліс заграє фарбами. Нажаль після 14-го року про це можна тільки мріяти.
На обрії Біла Скеля
Смакота.
Далі поїхали донизу. Дійсно, як і обіцяла Podaliriy, трейл до селища Міжгірне дуже красивий та цікавий. По дорозі траплялися кущі з смачним кизилом, які не минали.
17.00. Вже оселилися у господарів-бардів, контакти яких нам теж дала Podaliriy. Дійсно комфортні умови за прийнятну ціну, ще й приємні люди, з якими цікаво було поспілкуватися. Коли їздили потім до магазину, зловив в переднє колесо пару якірців. Але, не біда, поставив запаску, а заклеїв дірки вже в номері.
Краєвид з котеджу де зупинилися.
День 2. 29.08.2013. Четверг.
"Грот музик", де грають барди в час зустрічей
Швидко вибралися з Міжгір'я, покрутивши до наступного селища по трасі. Наприкінці с.Балки звертаємо на грунтовку в бік Карабі.
Добралися до межі лісу. Дорога перекрита укопаним стовпом. Але це для авто проблема, нам - не перешкода. Але спершу трохи посиділи в тіні «скинувши пар» від крутого стирчака по прогрітому сонцем схилу.
Далі здебільшого намагалися їхати, але це більш-менш виходило перші 2-3км. Далі сильна сипуха, хоча на хребті було подекуди нічого.
Нарешті вибралися на край яйли. Привал, гуляли на оглядову, що осторонь від дороги з краєвидом на Зуйські ліса. Знову, сюди б потрапити під час «золотої осені», коли ліс заграє фарбами.
Далі об'їжджали антенне поле вздовж колючки, Артур знайшов кущ ліщини, таке він полюбляє та пропустити не зміг. Довелося завалитися в найближчу тінь його почекати. Після вийшли на частину шляху, який вже проїжджав пару місяців тому, хоча за яром згорнули лівіше - нам на метеостанцію не потрібно. Скоро об'єдналися з "плановим" маршрутом й покотили весело в бік Пчеліного. Хоча по дорозі зупинилися щоб збігати пішки на оглядову з краєвидом на балку Кара-Чолга.
Карабі яйла
Трохи далі ще одна зупинка, тепер оглядова на долину з Пчелиним. Далі пішов крутий схил. Ось де в голову полізли думки про двухподвіс - задне колесо погано тримало дорогу - дається взнаки, що зад ровера без завантаженого баула, так і жорстке кріплення заднього колеса, яке дуже носило на "живих камінцях".
Над с.Пчелиним
Перед самим Пчелиним попалася дуже смачна слива на узбіччі, біля якої довелося затриматися. Після набрали води в тур.притулці "Країна Напеев", вони організують екскурсії по печерах та плато Карабі. Подивилися альбом з фотографіями з екскурсій, виїздів. Взяв на всякий випадок контакти.
Далі вже не такою важкою дорогою спустилися до просторих лук, де раніше було село Вільне (колишній Молбай). Коні паслися, але не так щоб і багато.
15.45-17.00. Обід у грота Донгуз-Хоба. А там не далеко і до асфальту.
По асфальту швидко доїхали до Красноселовки, від якого вже пішов повноцінний стірчак. Підйом на перевал зайняв майже годину. Перепочивши хвилин 10 біля джерела перед перегином, помчали вниз до моря. Зупинилися тільки біля джерела Котла. Через відсутність вільного місця у торбах, мені навіть набрати воду на всю ночівлю нікуди. Ще й баклажка в на-рамній торбі тріснула, тепер підтікає. Прикро. З баулом зазвичай набираю більше 5 л - ось він мінус мінімалізму.
20.15. Добралися до пляжу вже в темряві. Хоча в Привітне заїжджали ще на початку сутінків, але, поки докуповували в магазині продукти, вже зовсім впала ноч... Якраз виходячи з магазину з кондиціонером різко відчувалася висока температура і вологість - ніби в лазні. Навіть скупавшись у морі, через кілька хвилин знову вкриваєшся потім. Спека і вночі.
А народу на пляжі виявилося побільше, ніж коли був тут з Володею та Сергієм три роки тому в «першій анархії». Того разу в міні-бухті на ніч ми залишилися одні, а зараз парочка таборів автолюбителів були присутні ... Може якраз через подібних відпочиваючих в бухті завелися комарі-москіти, які гризли мене всю ніч під тентом - ех ... як мені не вистачало внутряшки-москіткі.
